Десквамативний запальний вагініт варто підозрювати при хронічному печінні, диспареунії, жовтуватих виділеннях, підвищеному pH, запальній мікроскопії з нейтрофілами, парабазальними клітинами і відсутністю типових ознак кандидозу, бактеріального вагінозу або трихомоніазу. Це діагноз виключення: перед лікуванням потрібно перевірити інфекції, ГСМ, ерозивний плоский лишай, контактний дерматит і неоплазію.
Десквамативний запальний вагініт – це одна з тих тем, де лікар легко губиться між “молочниця”, “бактеріальний вагіноз”, “атрофія”, “вульводинія” і “психосоматика”. Пацієнтка має печіння, диспареунію, жовтуваті або гнійно-серозні виділення, подразнення, іноді контактну кровоточивість. Посіви можуть бути невиразними, протигрибкові не допомагають, стандартні схеми від бактеріального вагінозу дають короткий або нульовий ефект. Саме тут потрібні pH, нативна мікроскопія і дисципліна диференційного діагнозу.
ДЗВ не слід перетворювати на “діагноз для всього незрозумілого”. Це діагноз виключення, але не діагноз відчаю. Він має клінічний профіль: запальна слизова, підвищений pH, багато нейтрофілів у нативному препараті, парабазальні клітини, зниження лактобацилярної домінанти, відсутність типових ознак кандидозу, бактеріального вагінозу або трихомоніазу. Якщо лікар не робить мікроскопію або хоча б не вибудовує лабораторний маршрут, ДЗВ легко стає ярликом без доказів.
Цей огляд доповнює наші матеріали про плоский лишай вульви і піхви, генітоуринарний синдром менопаузи і рецидивні інфекції сечових шляхів та вульводинію. Його практична мета – дати лікарю алгоритм: коли думати про ДЗВ, що саме дивитися під мікроскопом, які інфекції виключити, коли потрібна біопсія або дерматологічний маршрут, і як планувати терапію без нескінченних емпіричних курсів.
Типова пацієнтка має хронічні або рецидивні скарги: печіння, подразнення, біль при статевому акті, жовтуваті виділення, іноді контактну кровоточивість, дискомфорт при введенні дзеркала. Часто в анамнезі вже є кілька курсів флуконазолу, місцевих протигрибкових препаратів або метронідазолу. Частина пацієнток помічає тимчасове полегшення від антибактеріальних засобів, але швидкий рецидив після завершення курсу.
Огляд може показати дифузну еритему піхви, петехії, легку кровоточивість, жовтуваті виділення, болючість присінка, іноді супутнє подразнення вульви. Запах не є головною ознакою, на відміну від типового БВ. Якщо домінує різкий запах без запалення і є ключові клітини, це інша логіка. Якщо домінують глибокі ерозії, рубцювання, синехії або ураження рота, потрібно думати про ерозивний плоский лишай.
pH потрібно брати з бокової стінки піхви, не з шийкового слизу, крові або одразу після лубриканта. Підвищений pH сам по собі не доводить ДЗВ: він буває при БВ, трихомоніазі, ГСМ, крові, спермі, деяких інфекціях і після локальних втручань. Але нормальний кислий pH робить класичний ДЗВ менш імовірним і має змусити переглянути діагноз.
Нативна мікроскопія – центральна частина маршруту. При ДЗВ очікують багато нейтрофілів, парабазальні клітини, зменшення лактобацил, відсутність типових дріжджових елементів, трихомонад і виразних ключових клітин. Важливе співвідношення: якщо нейтрофілів багато, а епітеліальних клітин мало, це не “просто дисбіоз”. Якщо парабазальні клітини є у постменопаузі, потрібно відрізнити ДЗВ від ГСМ; якщо у молодої пацієнтки – думати про запалення, гормональний контекст або інші ураження слизової.
Мікроскопія має бути записана в карті. Фраза “мазок запальний” недостатня. Практичний запис: pH __; лактобацили знижені/наявні; нейтрофіли багато/помірно/мало; парабазальні клітини так/ні; дріжджові елементи так/ні; трихомонади так/ні; ключові клітини так/ні; запаховий тест так/ні за потреби. Саме такий запис дозволяє порівняти відповідь на терапію.
У літературі ДЗВ і АВ іноді накладаються. АВ більше описує мікробіологічний і мікроскопічний профіль із втратою лактобацил, запаленням і появою аеробних бактерій. ДЗВ частіше використовується як клінічний синдром із десквамацією, запаленням, парабазальними клітинами і симптомами. У практиці це не має перетворюватися на суперечку про назву. Важливіше відповісти на питання: чи є запалення, чи виключені ІПСШ, чи немає ерозивного дерматозу, чи потрібне протимікробне, протизапальне або гормональне втручання.
Посів може бути корисним при рецидивах, невдачах терапії, підозрі на нетипову флору або потребі уникнути зайвих препаратів. Але посів без мікроскопії часто не вирішує питання: умовно-патогенні бактерії можуть бути знахідкою, а не причиною. Лікувати треба клініко-мікроскопічний синдром, а не один рядок лабораторного бланка.
У клінічних джерелах найчастіше обговорюють два напрямки: інтравагінальний кліндаміцин і інтравагінальний гідрокортизон. Кліндаміцин корисний, коли є підозра на бактеріальний компонент або профіль АВ/ДЗВ. Гідрокортизон підкреслює протизапальну логіку, особливо коли домінує стерильне або маломікробне запалення. У реальній практиці вибір залежить від мікроскопії, посіву, віку, ГСМ, попередніх курсів, ризику кандидозу і доступності лікарських форм.
Приклад індукційної логіки: кліндаміцин вагінально на ніч протягом кількох тижнів або гідрокортизон вагінально за локально доступною формою і протоколом. Деяким пацієнткам потрібен перехід на підтримувальний режим, бо рецидиви після повного припинення часті. Але підтримка має ґрунтуватися на повторній оцінці симптомів, pH і мікроскопії, а не на автоматичному безкінечному лікуванні.
Потрібно попереджати про ризик кандидозу після антибактеріальних схем, подразнення від основи препарату, контактну алергію і необхідність повторного візиту. Якщо після старту лікування печіння різко посилюється, це може бути не “очищення”, а непереносимість, контактний дерматит, кандидоз або помилковий діагноз.
Рецидив після початкового полегшення – часта ситуація. Перед повторенням тієї ж схеми варто перевірити п’ять речей. Перше – чи був діагноз документований pH і мікроскопією. Друге – чи виключені трихомоніаз, цервіцит і кандидоз. Третє – чи немає ГСМ, який потребує місцевої естрогенної терапії. Четверте – чи немає ерозивного ПЛ, ліхену склерозусу або контактного дерматиту. П’яте – чи не підтримують симптоми лубриканти, сперміциди, ароматизовані засоби, щоденні прокладки або часте промивання.
Якщо кожен рецидив лікується без огляду, лікар ризикує пропустити інший діагноз. У пацієнтки з болем і нормалізованою мікроскопією треба думати про вульводинію або м’язово-фасціальний компонент. У пацієнтки з повторними ерозіями – про ПЛ або неоплазію. У постменопаузі без естрогенної підтримки лікування ДЗВ може бути нестійким.
ДЗВ сам по собі не є показанням до біопсії кожній пацієнтці. Але біопсія потрібна, якщо є локальна незагойна ерозія, ущільнення, гіперкератоз, пігментація, контактна кровоточивість з однієї ділянки, підозра на ПЛ, ліхен склерозус, ВІН або рак. Також біопсію варто розглянути при невідповіді на адекватне лікування і невідповідності між симптомами та лабораторними даними.
Направлення до спеціаліста з вульвовагінальної патології або дерматолога доречне при рецидивах, підозрі на ерозивний ПЛ, стенозі, складному болю, потребі в тривалій протизапальній терапії або сумніві щодо неоплазії. Для онконастороженості й ВПЛ-асоційованих уражень корисний наш огляд про ВПЛ, цитологію, кольпоскопію та ексцизію.
ДЗВ часто залишає після себе не тільки лабораторну проблему, а й больовий сценарій. Якщо активне запалення зменшилося, а статевий акт або введення тампона все ще болючі, треба оцінити присінок, м’язи тазового дна, страх очікування болю, сухість, рубці або супутній дерматоз. У такій ситуації повторний антибіотик без огляду може погіршити довіру і не допомогти.
План може включати лубрикант без подразників, лікування ГСМ, фізичну терапію тазового дна, поступове повернення до сексуальної активності та роботу з болем. Для цього доречна внутрішня навігація до огляду про вульводинію і тазове дно.
Скарги: печіння __, свербіж __, диспареунія __, виділення __, запах __, контактна кровоточивість __, тривалість __. Попереднє лікування: флуконазол/інші протигрибкові __, метронідазол __, кліндаміцин __, естроген __, місцеві засоби __. Ризики ІПСШ: __. Огляд: вульва __, присінок __, піхва еритема __, петехії __, контактна кровоточивість __, шийка матки __, ерозії/виразки/ущільнення __. pH __. Нативна мікроскопія: лактобацили __, нейтрофіли __, парабазальні клітини __, дріжджові елементи __, трихомонади __, ключові клітини __. ТАНК/посів: __. Попередній висновок: ДЗВ імовірний / АВ / БВ / ВВК / ГСМ / ПЛ / інше __. План: кліндаміцин __ / гідрокортизон __ / місцевий естроген __ / додаткове тестування __ / біопсія __ / контроль через __.
ДЗВ – це не “ще один вагініт”, який можна вести тільки за кольором виділень. Його сила як діагнозу з’являється лише тоді, коли лікар бачить запальний фенотип: підвищений pH, нейтрофіли, парабазальні клітини, зниження лактобацил і відсутність типових доказів кандидозу, БВ або трихомоніазу. Найкраща практика – документувати мікроскопію, виключати ІПСШ і дерматози, лікувати індивідуально, планувати контроль і не забувати, що після запалення може залишатися сексуальний біль.